Новини
  • 24
    Травня
    2016

    Святослав Вакарчук: «Секрет у тому, що я часто пропоную щось неправильне" ч.3



    - До речі, щодо помилок. Альбом
    Gloria” позиціонувався в прес-анонсах ледь не як рок-опера. Хоч, на мій погляд, це просто платівка рок-гурту, збірка нових пісень...

    - Так і є. Чого тільки не доводиться вигадувати журналістам, — у тому числі, й нашим штатним працівникам — аби привернути додаткову увагу до музикантів та їхньої творчості (посміхається)! Але це ж їхня робота. Мабуть, таке позиціонування платівки зумовлене її специфічним міксуванням. Між треками альбому “Gloria” майже немає пауз, вони плавно перетікають один в одний, начебто створюючи єдиний твір. Щось подібне було на диску «Суперсиметрія»: два альбоми поспіль ми гралися в цю гру.

    - Чи були думки з приводу того, аби написати справжню рок-оперу?

    - Так, постійно виникають ідеї такого плану. Рок-опера, мюзікл... Проте все це, як відомо, вимагає великої кількості часу.

    - А як щодо інструментальних творів?

    - Інструментальні нариси з'являються часто. Та мені наразі, за великим рахунком, незрозуміло, що далі робити з інструментальним твором, якщо його раптом буде написано гуртом «Океан Ельзи». Виконувати на концертах? Проте, й ми, й люди вже звикли до того, що сучасний «Океан...» — гурт, що пише та виконує пісні. Пропозицій щодо того, аби написати інструментальний супровід, скажімо, до кінострічки, вистачає. Мабуть, поки серед них не було пропозиції, що зацікавила б по-справжньому.

    З іншого боку, я вже багато років виношую ідею проекту або концертного туру, в якому б виступав самостійно, виконуючи пісні під власний акомпанемент. Можливо, це колись трапиться.

    - Щодо одинаків. Чи вийшло в Вас зробити щось для платівки «Без меж» зі Стасом Корольовим — альтернативним музикантом, якого Ви помітили на шоу «Голос країни»?

    - На жаль, ні. На той момент, коли я в ефірі телеканалу «1+1» пообіцяв Станіславові співпрацю, платівка «Без меж» знаходилася на тому етапі виробництва, коли основні аспекти запису було вже опрацьовано. Ми просто не встигли б належним чином «вписати» до платівки Корольова. Але я обов'язково продовжу співпрацю зі Стасом. Я маю твердий намір виконати цю обіцянку — так само, як і записати спільну пісню з Андрієм Лучанко, фіналістом першого «Голосу». Він зробив офігенну пісню, яку ми хотіли вставити до альбому. Та, на жаль, не все встигли зробити. Ми обов'язково або зробимо її з його гуртом, або для наступної платівки «Океану Ельзи».


    - Наразі технічні засоби виробництва музики, а також студійних записів є доступними, як ніколи раніше: дешеве й водночас якісне обладнання, піратські комп'ютерні програми... Чи призведе це, на Вашу думку, до зниження якості музики?

    - Думаю, це вже призводить до того, що на музичній арені з'являється все більше нових якісних композицій — і водночас все менше нових гучних імен, нових «великих» артистів. Кожен, згідно з теорією Енді Уорхола, прагне отримати свої п'ятнадцять хвилин слави — і, маючи відповідні технічні можливості, успішно їх отримує. Та цей численний натовп «каліфів на годину» майже не залишає ефірного часу для нових героїв масштабу Led Zeppelin або The Rolling Stones.

    - До речі, щодо світових зірок. За останній час з життя пішло багато знакових рок-героїв: Девід Боуї, лідер Motörhead Леммі Кілмістер, Прінс ... Їх імена щось для Вас значили

    - Боуї для мене завжди був одним з улюблених артистів світової рок-сцени. Однак, на відміну від Мілоша і Влада, які фанатіють від берлінського періоду творчості Девіда, я виріс на його ранній музиці. Грубо кажучи, це все, що було видане до "The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars". У Прінса я, як і багато музикантів, дуже люблю "Purple Rain", а також всі його експерименти з фанком, спільні роботи з Майлзом Девісом. Ніколи не слухав Прінса багато, але завжди вважав його видатним музикантом. Що до Леммі, то я, на жаль, пройшов повз його творчості.

    - Чи хотіли б ви колись ініціювати появу офіційного триб'ют-альбому «Океану Ельзи»?

    - Не думаю, що автори оригіналів мають самостійно опікуватися появою таких робіт. До того ж, здається, що триб'юти починають, здебільшого, з'являтися в той час, коли з гуртом відбувається щось недобре. У нас, на щастя, все благополучно: новий альбом, великий концертний тур ... Нас цікавлять якісні кавер-версії пісень «Океану Ельзи», та коли йдеться про їхнє виробництво, навряд чи нам слід докладати до цього руку. Нехай хтось інший виявить ініціативу.

    - Моя таємна мрія — платівка ОЕ, в роботі над якою брали б участь всі музиканти всіх складів групи. Або хоча б одна пісня, яку було б записано подібним чином. Чи є це можливим в принципі?

    - Можна, я відповім дуже просто й коротко? Я — за. Та зараз сам я опікуватися цим не буду. Так що майте на увазі: якщо хтось збиратиме всіх і спитає в мене: «Славко, чи будеш ти брати в тому участь?» — я погоджуся.

    - А Юрій Хусточка міг би той запис продюсувати. Ви, до речі, знайомі з його роботами в сфері саунд-продакшну?

    - Я, мабуть, нічого в Юри до пуття не слухав, крім останніх його експериментів. Це досить арт-хаусна музика. Не знаю, як Хусточка проявив би себе в мейнстрімі — проте, в будь-якому випадку, він завжди був дуже талановитою людиною, схильною до нестандартного мислення.

    Мені в житті пощастило з оточенням. Я вважаю, що в моїй групі, а також у всіх моїх паралельних проектах грають самі лише талановиті музиканти. Одна з моїх сильних сторін: я інтуїтивно відчуваю, з ким можна працювати, а з ким не можна. І у кожного з колег по музичному цеху я навчився чомусь корисному.

    Денис, Паша і Юра дали мені зрозуміти, що таке рок-гурт в принципі: я ж до першої репетиції з ними жодного разу в житті не стояв поруч з ударною установкою! Дмитро Шуров розвинув у мені інтерес до джазу, який я тепер, як мені здається, знаю й відчуваю достатньо глибоко — принаймні, на рівні компетентного слухача. Якби не інтерес до джазу, я б ніколи не відвідав жодного джазового фестивалю й ніколи б не познайомився з нашим нинішнім бас-гітаристом Денисом Дудко. У всіх чомусь навчаюся — і радію з того.

    - Наскільки я розумію, живе спілкування з талановитими спеціалістами є для Вас головним методом самостійної освіти. Чи Ви, крім цього, багато читаєте?..

    - Дуже багато читаю!..

    - ..Музичної літератури?

    - Музыкальную тоже читаю. Но теоретическую — нет. Я закончил обычную музыкальную школу. У меня банальные познания в музыкальной литературе и сольфеджио. Отличить септаккорд от трезвучия я могу, этого мне достаточно. Что до знания музыкальной литературы на уровне консерватории — для этого в группе есть Милош Елич и Денис Дудко.

    Музичну також читаю. Та теоретичну — ні. Я закінчив звичайну музичну школу. У мене банальні познання з музичної літератури та сольфеджио. Відрізнити септакорд від тризвуччя я можу, цього мені вистачає. Щодо знань музичної літератури на рівні консерваторії — задля того в складі гурту є Мілош Єліч та Денис Дудко.

    - Ну, задля розширення світогляду знати музичну теорію корисно.

    - Добре. Але я ж ще знаю, що таке квантова електродинаміка. Також я при цьому знаю, які були імператори в Китаї в VII-VIII столітті. Також мені відомий склад Верховної Ради України... Загалом, я володію достатньо великим багажем позамузичних знань, що теж є корисними задля розширення світогляду. Маючи можливість творчої взаємодії з таким гуртом, як «Океан Ельзи», можу собі дозволити не знати чогось в галузі теорії музики та делегувати щось своїм колегам.

    Більш того, якщо порівнювати музикантів із художниками, я по своїй суті є імпресіоністом. У музиці я більше прихильник відчуттів, аніж правил. Може бути, в цьому й полягає суть нашого музичного успіху. Денис Дудко, що має прекрасну консерваторську освіту, часто говорить, що «секрет «Океану Ельзи» в тому, що Славко часто пропонує щось неправильне».

    ***

    Закритий концерт-презентація альбому «Без меж», що відбувся наступного дня після бесіди зі Святославом, виявився ще однією монетою, яку було кинуто до скарбнички паралелей між «Океаном Ельзи» та The Beatles. Подібно до легендарного «бітлівського» "Abbey Road", він відбувався на даху, що за сумісництвом є новим столичним концертним майданчиком з промовистою назвою The Roof. Дякувати Богові, на відміну від ліверпульської четвірки, що в період виступу на нестандартної висотної сцені пряла на тонке, вітчизняні рок-герої знаходяться в шикарній формі і готові до того, аби радувати публіку десятками стадіонних концертів.

    Не розтікаючися мислію по дереву, хлопці з «Океану Ельзи» виконали одинадцять пісень — рівно стільки, скільки записано в альбомі «Без меж». Трек-лист диску також не було порушено: слухачі мали всі можливості для максимального занурення в художній світ нової платівки.

    Деякі з пісень, що раніше були відомі аудиторії за передальбомними синглами, по-справжньому розцвіли саме під час живого виконання. Як не дивно, за суб'єктивними відчуттями це були «Мить» і «Життя почінається знов» — ті ж пісні, які Святослав вважає найбільш вдалими в студійному втіленні.

    Концерт на майданчику The Roof міг похвалитися не лише правильною енергетикою, але й високою якістю саунду: все звучало соковито, розбірливо і на тому рівні гучності, який, за бажанням, дозволяє і під рок-н-рол «поковбаситися», і зі старим знайомим слівцем перекинутися.

    Приємний сюрприз на сцені — поява ще одного «майже повноправного» концертного гітариста, який з успіхом допомагав Володимиру Опсениці відтворювати красу студійних накладень наживо. В цій ролі виступив Григорій Чайка, фронтмен рок-гурту "KISLOROD", що вже співпрацює з «Океаном Ельзи» в якості гітарного техніка. Кваліфікованого музиканта, зовнішні дані якого абсолютно відповідають притаманній ОЕ репутації володарів жіночих сердець, гріх було б і надалі залишати в числі «позакадрових» учасників колективу. Презентація виявила, що команда як і раніше не має потреби в двох штатних гітарних герях: основні партії все одно виконував Влада. А ось «просунутий» сесійний гітарист, який на концертах виконує не лише «акустичні чьоси», а й помітно більш складні елементи акомпанементу — те, що треба.

    Потрапивши на презентацію «Без меж», досвідчений шанувальник вітчизняної музики розглядав би глядачів в залі не менш пильно, ніж гурт на сцені. Серед присутніх були лідер команди Bahroma Роман Бахарєв, що інтенсивно набирає оберти, колишній «виконуючий обов'язки» вокаліста гурту «Скрябін» Євген Толочний, харизматичний бородань з The Hadrkiss Валерій Бебко, рок-діва Катерина Гапочка, яка перебуває в активному творчому пошуці й, зрозуміло, чарівна підопічна Святослава Вакарчука Христина Соловій. Загалом, майже всі ті музиканти, яких, не кривлячи душею, можна назвати надією та опорою нового покоління столичної прогресивної поп- та рок-сцени.

    Молоді «зірки» дивилися на свого заочного (а для кого-то - очного) гуру не без здорової частки заздрості. Та що ж то за солдат, який не мріє стати генералом! Є також мале-е-енька надія на те, що в той самий час заочних учнів Святослава пильно розглядав новий Валерій Тверськой. Саме так звуть людину, яка, заснувавши в кінці дев'яностих лейбл Nova Records, допомогла «Океану Ельзи» достукатися до широкої аудиторії, навчила групу грамотно працювати в команді... Здається, що серйозний і активний лейбл — саме те, що справді допомогло б сучасній українській музиці розвиватися в правильному напрямку «без меж». Адже навіть в епоху доступних засобів виробництва музики і онлайн-просування все одно гуртом батька бити легше.

    http://rock.kiev.ua/article/2016/70/